четверг, 29 июня 2017 г.

Как изменить целевое назначение земельного участка: порядок действий

 Порядок изменения целевого назначения земельного участка в соответствии с законодательством, в том числе Земельного кодекса Украины, включает несколько этапов.
Для изменения назначения земучастка, в первую очередь нужно обратиться к нотариусу с соответствующим заявлением владельца земучастка и засвидетельствовать его.
После чего разрабатывается проект землеустройства в землеустроительной организации. Обычно такие организации есть в сельском или городском совете.
При этом не нужно получать никаких разрешений от любых органов власти на разработку проекта по отводу частной территории, целевое назначение которого нужно изменить. Для разработки проекта достаточно лишь договора между собственником и организацией по землеустройству, но при условии, что эта организация имеет сертификат инженера-землеустроителя, проверить можно здесь.
Далее с этой организацией необходимо заключить договор о работе, который обязательно будет включать сроки и стоимость выполнения работы.
В соответствии со сроками договора должен быть разработан проект землеустройства по отводу земучастка в бумажной и электронной форме. Отметим, что только бумажный вариант имеет юридическую силу, и в случае возникновения споров может служить доказательством в суде.
Согласно Земельному кодексу, проект землеустройства должен быть согласован отделом архитектуры, управлением Госгеокадастра или в индивидуальных случаях другими организациями.
В некоторых случаях изменения целевого назначения особо ценных земучастков: земель водного и лесного фонда, рекреационного, природно-охранного или историко-культурного фонда, экспертизу должен проводить Госгеокадастр.
Также обязательным для согласования проекта является утвержденный план зонирования территории или детальный план территории.
Соответствующая информация о документации есть у городского или сельского (поселкового) совета. Если участок находится за пределами населенного пункта, информацию можно получить в районной государственной администрации.
Требования к плану территории регулируются ст. 24 Закона Украины "О регулировании градостроительной деятельности".
Далее соответствующий проект плана должен утвердить городской, сельский или поселковый совет, куда нужно обратиться с соответствующим ходатайством.
Если в утверждении проекта было отказано, нужно убедиться, что были такие основания: несогласованность проекта по изменению целевого назначения документации землеустройства или градостроительства либо если проект нарушает требования закона или нормативно-правовых актов.
После утверждения плана землеустроительная организация должна подать заявление в территориальный орган Госгеокадастру, если иное не предусмотрено в договоре. Кроме заявления должен подаваться также проект (в электронном и бумажном виде), который был разработан и согласован соответствующими уполномоченными органами. Также может подаваться положительное заключение государственной экспертизы, в случае если она проводилась.
Отметим, что эта услуга должна быть бесплатной.
Государственный кадастровый реестр, куда было подано заявление, обязан рассмотреть его в течение 14 дней. После чего, кадастровый реестр должен внести сведения об изменении целевого назначения земучастка в Госземкадастр, при условии, если все документы составлены правильно и соответствуют нормам.
Если все сложилось успешно, в государственном реестре прав необходимо зарегистрировать право на недвижимость, в этом может помочь нотариус или центр предоставления админуслуг. Информацию о недвижимости по желанию можно оформить и в бумажном виде.



понедельник, 26 июня 2017 г.

Кабмін змінив методику визначення вартості автівок

Уряд вніс зміни до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (постанова КМУ від 18 лютого 2016 р. № 66), виключивши, зокрема, положення щодо коефіцієнта коригування ринкової ціни автомобіля залежно від пробігу.
Такі зміни передбачено постановою Кабміну від 21 червня 2017 р. № 428.
Внесені до Методики зміни також стосуються такого.
По-перше, скориговано формулу середньоринкової вартості автомобіля. Тепер така вартість розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою:
Сср = Цн х (Г / 100),
де Цн — ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об’єму циліндрів двигуна, типу пального;
Г — коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою КМУ від 10 квітня 2013 р. № 403.
Наразі Методика пропонує рахувати середньоринкову вартість легкових автомобілів за формулою, передбаченою зазначеною вище постановою КМУ № 403 (формула в п. 3 Порядку – ред.), яка у свою чергу передбачає застосування двох коефіцієнтів коригування ціни авто – залежно від пробігу та строку експлуатації.
По-друге, з пунктів 4, 14 Методики вилучаються слова «тип двигуна», а «тип коробки переключення передач» замінили на «тип пального».
У цих положеннях Методики мова йде про те, що інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням різних складових (марки, моделі тощо) ДП «Держзовнішінформ» передає до Мінекономрозвитку, яке у свою чергу забезпечує роботу свого сайта, на якому можна отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їхні марку, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.
По-третє, визначено, що Мінекономрозвитку за методикою розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 01 лютого звітного року розміщує на своєму сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше 5 років та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної зарплати, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм  циліндрів двигуна, тип пального.
У разі відсутності на сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об’єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного автомобіля визначає його середньоринкову вартість та доповнює такими даними зазначений вище перелік.
Незважаючи на позитивну динаміку щодо приведення підзаконної нормативно-правової бази у відповідність до Податкового кодексу, урядовцями не встановлено строки виконання Міністерством обов’язку щодо опублікування переліку об’єктів оподаткування. Вказане значно ускладнює порядок адміністрування транспортного податку в 2017 році, адже вже до кінця червня фізичні особи мають отримати податкові - повідомлення рішення про сплату податку. Крім того, юридичні особи мали задекларувати суму податку до 20 лютого поточного року, коли об’єктивної можливості ідентифікувати легковий автомобіль - об’єкт оподаткування не було.
Також варто додати, що на цей момент на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку розміщена формула визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля. Проте зразу ж варто зазначити, що вона не може застосовуватися з метою оподаткування транспортним податком, оскільки враховує зайві дані при визначенні середньоринкової вартості автомобіля, які змінами до Податкового кодексу були виключені (пробіг легкового автомобіля, тип двигуна, тип переключення коробки передач).


вторник, 20 июня 2017 г.

ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕРАХОВУВАТИ ВАЛЮТУ ЗА КОРДОН ЧЕРЕЗ ЕЛЕКТРОННІ ЛІЦЕНЗІЇ

Національний банк України запроваджує видачу українцям валютних ліцензій в електронній формі: фізичні особи (крім підприємців) зможуть отримувати електронні індивідуальні ліцензії (е-ліцензії) на перерахування іноземної валюти за кордон для здійснення окремих валютних операцій через уповноважені банки. Це передбачено постановою Правління НБУ №54 від 15 червня 2017 року, яка набуває чинності 3 липня.
На підставі е-ліцензій фізична особа зможе протягом одного календарного року перерахувати іноземну валюту за кордон на загальну суму до 50 000 доларів США (в еквіваленті).
Скористатися е-ліцензіями в межах встановленого ліміту фізичні особи зможуть для здійснення трьох видів валютних операцій: для інвестицій за кордон, з розміщення коштів на власних рахунках за межами України та    з метою виконання зобов’язань перед нерезидентами за договорами страхування життя.
Для надання е-ліцензій та збору інформації про використання встановленого ліміту  Національний банк запроваджує автоматизовану інформаційну системи «Реєстр індивідуальних ліцензій на здійснення фізичними особами валютних операцій» (АІС).
Щоб отримати е-ліцензію фізична особа має звернутися в будь-який уповноважений банк, в якому вона має відкритий власний рахунок, та подати такі документи (у паперовій або електронній формі). Потрібно подати заяву до НБУ про видачу е-ліцензії,   документи, що свідчать про наявність у цієї фізичної особи доходів у сумі, достатній для здійснення переказу коштів на підставі е-ліцензії і    оригінали або копії документів, що підтверджують мету здійснення переказу з України (крім випадку переказу коштів на власний рахунок).
У свою чергу, уповноважений банк за умови відповідності поданої заявником інформації надсилає до Національного банку запит в електронному вигляді засобами АІС для видачі цій особі е-ліцензії. На підставі такого запиту Національний банк в автоматизованому порядку видає фізичній особі е-ліцензію шляхом унесення облікового запису до АІС, про що банк повідомляє клієнта.
«Така спрощена система надання індивідуальних ліцензій полегшить та прискорить проведення фізичними особами відповідних валютних операцій. Водночас, за оцінками Національного банку, обсяг таких операцій не буде мати суттєвого впливу на стан валютного ринку», – зазначено у повідомленні.
м. Київ, вул. Хрещатик,25 

пятница, 16 июня 2017 г.

ТРУДОВОЙ КОДЕКС МОГУТ ПРИНЯТЬ ДО КОНЦА ИЮНЯ


Комитетом Верховной Рады Украины по вопросам социальной политики, занятости и пенсионного обеспечения была создана рабочая группа по доработке проекта Трудового кодекса Украины (законопроект № 1658) ко второму чтению.       
В течение 2015-2016 гг. указанной рабочей группой было проведено около 40 заседаний, на которых обрабатывались вопросы усовершенствования положений законопроекта № 1658, рассмотрено и принято решения по более 1700 предложениям.
В частности, отмечается, что законопроектом № 1658 вводится ненормированный рабочий день, который якобы дает право принуждать работников работать свыше 40 часов в неделю.
Однако в законопроекте № 1658 только приведено определение данного режима работы. В свою очередь устанавливается жесткое ограничение его применения. В случае если работник с ненормированным рабочим днем привлекается работодателем к работе сверх нормы рабочего времени систематически (дважды в течение месяца), такая работа уже будет считаться сверхурочной и должна оплачиваться в двойном размере в порядке, установленном законопроектом № 1658.           
Что касается увеличения продолжительности рабочего дня, то законопроектом № 1658 предусматривается, что нормальная продолжительность рабочего времени составляет 40 часов в неделю. Аналогичная норма установлена в ст. 50 действующего по состоянию на данный момент КЗоТ.           
Учитывая вышеизложенное, законопроектом № 1658 не предусматривается увеличение нормальной продолжительности рабочей недели, а потому и рабочего дня.
Законопроектом № 1658 предоставляется право работодателям контролировать исполнение работниками трудовых обязанностей, в т. ч. с использованием технических средств, что якобы может стать основой для существенного ограничения свободы и инструментом постоянного психологического давления на работников.    
Однако законопроектом № 1658 предусматривается право контролировать исполнение работниками трудовых обязанностей, в т. ч. с использованием технических средств, исключительно в случаях, когда это обусловлено особенностями производства. В свою очередь при осуществлении такого контроля не допускаются действия, которые унижают честь и достоинство или нарушают другие права работников. Работодатель будет нести ответственность за нарушение данных требований.        
Нужно также отметить, что действующее законодательство о труде не содержит запрета фиксации рабочего процесса с использованием технических средств. В связи с этим в условиях развития инфраструктуры рынка труда и трудовой деятельности работодатели в качестве производственной необходимости уже достаточно давно применяют технические средства на практике. Вместе с тем, учитывая отсутствие законодательного урегулирования применения технических средств, работодатели не несут ответственности при их использовании на любом производстве.    
Законопроектом № 1658 предоставляется право работодателю привлечь работника к ответственности, в частности уволить за разглашение коммерческой тайны, что якобы позволит скрыть низкий уровень оплаты труда, опасные условия труда и т. п.
Однако согласно ст. 505 Гражданского кодекса Украины коммерческая тайна - это информация, которая является секретной в том понимании, что она в целом или в определенной форме и совокупности ее составляющих является неизвестной и не является легкодоступной для лиц, которые, как правило, имеют дело с видом информации, к которому она относится, в связи с этим имеет коммерческую ценность и была предметом адекватных существующим обстоятельствам мер касательно сохранения ее секретности, принятых лицом, законно контролирующим данную информацию.   
Коммерческой тайной могут быть сведения технического, организационного, коммерческого, производственного и иного характера, за исключением тех, которые согласно закону не могут быть отнесены к коммерческой тайне.  
Следовательно работодатель не будет иметь права провозглашать коммерческой тайной те сведения, которые в соответствии с законом являются публичными и не представляют коммерческой тайны.


Юридическая помощь при:
• Восстановление на работе
• Взыскание заработной платы
• Взыскание компенсации за вынужденный прогул
• Изменении формулировки основания увольнения
Адвокатские услуги по трудовым спорам:
1. Консультация по трудовым спорам
2. Ознакомление с документами / материалами дела и правовой анализ ситуации (с выездом адвоката в суд для ознакомления)
3. Подготовка искового заявления в зависимости от ситуации (восстановление на работе, взыскание заработной платы, изменение причины увольнения и т.д.)
4. Составление процессуальных документов в суд в зависимости от ситуации (возражения на иск, заявления, ходатайства и т.д.)
5. Участие адвоката в судебном заседании по трудовом деле
6. Полное ведение трудового дела (подготовка всех документов, участие во всех судах, обжалование решений и т.д.)
7. Представление интересов в исполнительной службе по трудовом деле
Не теряйте времени, обратитесь к знатокам трудового права -
и вы обязательно выиграете дело!



Консультация адвоката бесплатна!
г. Киев, ул. Крещатик,25, оф.30,
тел.:(044) 384-32-70, (094) 929-02-70, e-mail: office@advocates.tax

четверг, 15 июня 2017 г.

Переважне право орендаря на укладання договору

Фабула судового акту: Поширений на практиці конфлікт, коли орендодавець комунального майна не хоче продовжувати орендні відносини та виселити орендаря, а орендар не хоче висилятись і всіляко намагається використати рятівні положення договору оренди та законів.
Так, сторонами був укладений договорі оренди, який закінчився, проте містив пункт, що «якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить письмово про припинення договірних відносин, договір оренди вважається продовженим на наступний календарний термін», тобто ще раз на 13 років.
Орендодавець не направив повідомлення про припинення договору оренду, в порядку передбаченому договором оренди, проте направив таке повідомлення після закінчення строку дії договору. Орендар добровільно нерухомість не повернув, і орендодавець звернувся із позовом про його виселення до суду. Суди першої, апеляційної, касаційної погодились із орендодавцем і прийшли до висновку, що подібний пункт договору оренди суперечить ч.2, ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 764 ЦК України та ч.2. ст. 284 ГК України. Згідно наведених положень законів повідомлення про припинення договірних відносин дійсно має бути направлено орендарю протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди.   
Несподівано на бік орендаря став ВСУ, який скасував всі рішення у справі і направив справу на новий розгляд. Проте, ВСУ не став підтверджувати законність спірного пункту договору оренди, а нагадав судам про переважне право наймача, передбачене ст. 777 ЦК України та ч. 3, ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна». Остання норма передбачає, що переважне право наймача на продовження орендних відносин може бути припинене лише за умови використання орендодавцем орендованого майна для власних потреб у майбутньому. При цьому орендодавець повинен  письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Звичайно цього зроблено не було.
Окрім цього ВСУ підкреслив, що сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. 
В цій справі судами не було взагалі враховано переважне право орендаря незважаючи на те, що в матеріалах справи міститься заява орендаря подана орендодавцю « в порядку реалізації переважного права на укладання договору оренди». 

ВСУ також підкреслив, що неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

среда, 14 июня 2017 г.

Виселення неповнолітніх: на чиїй стороні ЗАКОН?


При певних обставинах цілком можна опинитися в такій ситуації, коли стикаєшся з питанням виселення з житлового приміщення. Це може трапитися на цілком законних підставах або з використанням шахрайських методів. В кожному випадку потрібно бути підготовленим як морально, так і юридично.
В даній статті розглядається все, що стосується виселення з житлового приміщення на законних, незаконних підставах, а також окремо висвітлимо питання про виселення неповнолітніх дітей.
На сам перед зазначимо, що норми законодавства та судова практика з питань виселення малолітніх або неповнолітніх дітей є досить суперечливою та залежить від конкретних обставин справи.

Основним законом, який регулює охорону дитинства в нашій державі, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої  резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
 Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Правочини, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до ч. 2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Тобто, законодавець забороняє вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.

Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо забезпечення дотримання житлових прав дитини», додавши до переліку питань, які розглядаються судом за обов'язкової участі органу опіки та піклування, питання виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання.
Документом передбачено, що частина четвертої статті 19 Сімейного кодексу України викладена у такій редакції: «4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, в тому числі виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання, або визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування».

Автори закону пояснили необхідність змін до Сімейного кодексу тим, що органи опіки та піклування ухиляються від участі у розгляді судом спорів щодо, в тому числі, місця проживання дитини, а як наслідок і від обов’язку надавати письмові висновки щодо розв’язання спору, посилаючись на відсутність прямої вказівки щодо участі у таких справах.

УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ, ЯКІ ОБСТАВИНИ ПОВИНЕН ВСТАНОВИТИ СУД?

Відповідно до частини 5 статті 1224 Цивільного кодексу України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.           
Непоодинокими є звернення до суду спадкоємців, які вважають, що є підстави усунути від права на спадкування інших спадкоємців у зв’язку з їх ухиленням від надання допомоги померлому.

Так, до суду звернувся позивач, який вказував на те, що є спадкоємцем за заповітом після смерті батька та прийняв спадщину в установленому законом порядку, водночас позивач вважав, що його рідна сестра має бути усунута від права на спадкування, оскільки ухилялася від надання допомоги батькові, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані, умисно створювала конфліктні ситуації, принижувала честь і гідність батька, доводила його до такого стану, що він попадав в лікарню та боявся навіть заходити у власний будинок.        

В ході розгляду справи суд встановив, що померлий періодично хворів, однак доказів того, що за життя померлий потребував стороннього догляду суду представлено не було. Крім цього, позивач не надав доказів того, що спадкодавець звертався до відповідача за допомогою, а вона такої допомоги не надавала. Навпаки, відповідач та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що батько проживав разом з відповідачкою в одному будинку, був забезпечений всім необхідним, мав належний догляд, який у випадку її відсутності надавали члени її сім'ї, почувався добре, до смерті постійно співав у церковному хорі, відповідач не ухилялася від утримання, надання допомоги та догляду.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позивачем фактів, з якими закон пов’язує можливість усунення від права на спадкування. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.     

ВССУ відхилив касаційну скаргу позивача (ухвала від 15.05.2017 у справі № 440/48/16-ц).

Суд роз’яснив, що, виходячи зі змісту статті 1224 Цивільного кодексу України та відповідно до роз'яснень викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. 

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.     

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій.       

Таким чином, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.



Юристпо спадкуванню
Як оформити заповіт, чи можливо його оскаржити, визнати недійсним, як прийняти спадщину, - ми знайдемо відповіді на ці та багато інших питань, з якими стикається людина в процесі оформлення спадщини. Ми правильно оцінимо проблемну ситуацію і знайдемо швидке її вирішення.
Наші послуги:
• Консультування із спадкових питань;
• Досудове врегулювання спадкових спорів;
• Представництво інтересів клієнта перед третіми особами, в державних органах, в тому числі, в нотаріальних органах;
• Представництво в судових органах першої, апеляційної та касаційної інстанцій;
• Складання процесуальних документів (позовні заяви, скарги, клопотання, апеляційні та касаційні скарги, заяви, пояснення);
• Складання та направлення адвокатських та інших запитів.

Консультація адвоката безкоштовна!
м. Київ, вул. Хрещатик, 25



АДВОКАТ МОЖЕ ПРЕДСТАВЛЯТИ У СУДІ ЮРОСОБУ, З ЯКОЮ ВІН ПЕРЕБУВАЄ У ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ, ЛИШЕ НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ

Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу у відповідності до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Таке роз'яснення надали у Національній асоціації адвокатів України.  

Рада адвокатів України зазначає, що адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першій статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі акти Ради адвокатів України, не містять будь яких інших заборон для адвокатів щодо форм реалізації права на працю.      

Таким чином, представництво інтересів підприємства в судах особами, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та є найманими працівниками цього ж підприємства, можливе виключно на підставі договору про надання правової допомоги. 

У такому випадку представництво інтересів юридичної особи здійснюється на підставі договору про правову допомогу та не вважається виконанням працівником обов’язків, передбачених трудовим договором.


среда, 7 июня 2017 г.

ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ЗАКОН ПРО СПРОЩЕНИЙ ПОРЯДОК СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ

Президент України Петро Порошенко підписав Закон № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання". Глава держави поставив свій підпис під Законом 6 червня, зазначається у картці відповідного законопроекту.

Закон передбачає спрощений порядок стягнення аліментів. Особа, з якою проживає дитина, має право звертатися із заявою у рамках наказного провадження – так званого спрощеного провадження, тому що з моменту відкриття наказного провадження до отримання судового наказу про призначення аліментів, відповідно до законодавства, повинно проходити три дні. Це суттєво прискорить отримання аліментів.    

Крім того, у такому разі особа, яка звертається із заявою про стягнення аліментів, не змушена ходити на судові засідання, і може подавати позов за місцем проживання. У рамках наказного провадження суд може присудити на одну дитину 25% від заробітної плати платника аліментів, на двох – третину, більше – половину заробітної плати. Для випадків, коли платник аліментів отримує набагато вищу за середньостатистичну заробітну плату, аліменти становитимуть не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину. 

Також Закон збільшує мінімальний розмір аліментів із 30% від прожиткового мінімуму на дитину до 50%.       

Декілька новацій Закону стосуються додаткових витрат. У разі звернення до суду щодо додаткових витрат на дитину не потрібно буде сплачувати судовий збір і можна подавати звернення за місцем проживання позивача; для платника аліментів запровадять пеню у разі несплати додаткових витрат. Платники аліментів - ФОП на спрощеній системі оподаткування, які сплачують єдиний податок, а також офіційно не працевлаштовані, у випадку несплати сплачуватимуть заборгованість по відсотку від середньої заробітної плати у даній місцевості. Такий самий механізм – для осіб, які працевлаштовані за кордоном.
Відповідальність платника аліментів наставатиме не з моменту, коли стягувач отримає рішення суду про стягнення додаткових витрат, а через 7 днів з моменту, коли стягувач повідомить його, що необхідно сплатити певну суму для дитини. Якщо за цей термін він не сплатить кошти, пеня за несплату нараховуватиметься вже з наступного дня, а не з моменту отримання рішення суду.


 Консультаціяадвоката безкоштовна!

м. Київ, вул. Хрещатик,25

вторник, 6 июня 2017 г.

Відшкодування шкоди внаслідок ДТП

Аналіз судової практики передбачає дві можливості відшкодування шкоди:
-  за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди;
-  за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування.
Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов’язання із відшкодування збитків не виникає — відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
І регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров’ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону — ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону № 85/96-ВР.
Проте Верховний суд України вказує, що між зазначеними поняттями існують відмінності:
  • за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активного суб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
  • при регресі одне зобов’язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
  • ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК встановлений особливий правовий режим.
  • регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку.
При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. 
При регресі — з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Разом з цим для відповіді на питання про право позивача самостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й право на стягнення страхового відшкодування з винної у ДТП особи в порядку регресу, а також визначати коло відповідачів, зокрема пред’являти позов до страхувальника чи до винної у ДТП особи, необхідно звернутися до конкретної судової практики.
Так, Верховний суд України 23.12.2015 р. розглядаючи справу № 6-2587цс15 (№ в ЄДРСРУ 54688954) вказав на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування –  це вид цивільно-правових відносин щодо  захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
 Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана  оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.
Висновком ВСУ було те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування  має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Окремо необхідно вказати, що 26.10.2016 р. Верховний суд України у справі № 6954цс16 зробив правовий висновок, яким підтвердив правову позицію Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 (№ в ЄДРСРУ 55159571) відносно абсолютності право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем: суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Також потрібно зазначити, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до висновку, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, зворотна вимога страховика до винної у ДТП особи визначається не тільки розміром завданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком і які, в свою чергу, підтверджені відповідним платіжним дорученням.
Між тим страховик несе цивільно – правову (грошову - ст. 625 ЦК України) відповідальність за заборгованість по страховим виплатам.
Вищевказаний висновок зробив Верховний суд України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, при розгляді справи № 6-927цс16 від 01.06.2016 




Зверніться доспеціалістів Юридичної компанії Advocates, для отримання консультації Автоадвоката по будь-яких питаннях пов'язаних з дорожньо-транспортними пригодами (ДТП) і порушеннями правил дорожнього руху (ПДР).
Ми надаємо, такі послуги як:
         захист учасників ДТП в адміністративних та цивільних справах;
         проведення повного спектра експертиз пов'язаних з встановленням механізму ДТП (технічних, автотехнічних, транспортно-трасологічних) і експертиз по визначенню вартості заподіяної майнової шкоди і визначення вартості залишків автомобіля (автотоварознавчих)
         захист інтересів клієнтів в страхових компаніях (КАСКО, автоцивілка), переговорний процес і судові спори;
         захист учасників ДТП в будь-яких державних органах та приватних установах;
         повернення коштів у разі, якщо автомобіль винуватця не застрахований полісом автоцивілки!


Консультація адвокатабезкоштовна!
м. Київ, вул. Хрещатик, 25

094 929 0270044 384 3270067 401 3159066 058 5813

Розрахунки при звільненні. Як відстояти свої права?


Порядок розрахунків при звільнені визначається і регулюється Кодексом законів про працю України (КЗпП). Так, у статті 47 КЗпП говориться про те, що в день звільнення роботодавець зобов’язаний віддати працівнику трудову книжку, заповнену відповідно до вимог чинного законодавства.
У випадку якщо працівника звільняють з ініціативи роботодавця, до трудової книжки в обов’язковому порядку додається наказ про звільнення його з займаної посади.
 Якщо ж звільнення відбувається з будь-якої іншої причини, то копія наказу надається лише за бажанням працівника.

Розрахункові при звільненні: строки

Строки розрахунку при звільнені визначені статтею 116 КЗпП. Із працівником мають повністю розрахуватися в день звільнення. До отримання належних йому коштів працівник має отримати письмовий розрахунок всіх нарахованих йому сум. Якщо працівник не згоден з сумою розрахунку та має намір її оскаржувати, роботодавець все одно зобов’язаний виплатити нараховані ним суми у визначений законом термін. 
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.


Розрахунок відпустки при звільненні

У випадку коли на момент звільнення у працівника залишились невикористані дні основних щорічних відпусток за всі відпрацьовані ним роки, а також соціальні відпустки на дітей, роботодавець зобов’язаний виплатити за них грошову компенсацію. Але треба звернути увагу на визначений у статті 83 КЗпП та статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР порядок розрахунку відпустки при звільнені. Якщо працівник не відпрацював на підприємстві повний робочий рік, то компенсація за невикористану відпустку йому має бути виплачена пропорційно відпрацьованому часу. Водночас якщо працівник повністю використав відпусту за робочій рік, який відпрацював не в повному обсязі, роботодавець має право зробити перерахунок раніше отриманих ним сум. Якщо робочий рік не був відпрацьований з поважних причин, то перерахунок і утримання не проводяться.
До таких поважних причин віднесені:
• проходження строкової або альтернативної служби;
• перехід працівника в іншу установу або займання виборної посади;
• відмова працівника від переїзду разом з установою в інший населений пункт або звільнення у зв’язку із суттєвою зміною умов праці;
• якщо працівник надалі не може виконувати свої посадові обов’язки внаслідок недостатнього кваліфікаційного рівня або стану здоров’я;
 • якщо працівника звільняють у зв’язку з тим, що він перебував на лікарняному протягом чотирьох місяців поспіль, не враховуючи перебування на лікарняному у зв’язку з вагітністю та народженням дитини;
• вихід на пенсію;
 • направлення від підприємства на навчання;
• звільнення у зв’язку з тим, що до виконання своїх посадових обов’язків приступив основний працівник, чию посаду займав тимчасовий працівник.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин
 Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»   (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

• Восстановление на работе
• Взыскание заработной платы
• Взыскание компенсации за вынужденный прогул
• Изменении формулировки основания увольнения
1. Консультация по трудовым спорам
2. Ознакомление с документами / материалами дела и правовой анализ ситуации (с выездом адвоката в суд для ознакомления)
3. Подготовка искового заявления в зависимости от ситуации (восстановление на работе, взыскание заработной платы, изменение причины увольнения и т.д.)
4. Составление процессуальных документов в суд в зависимости от ситуации (возражения на иск, заявления, ходатайства и т.д.)
5. Участие адвоката в судебном заседании по трудовом деле
6. Полное ведение трудового дела (подготовка всех документов, участие во всех судах, обжалование решений и т.д.)
7. Представление интересов в исполнительной службе по трудовом деле
Не теряйте времени, обратитесь к знатокам трудового права -
и вы обязательно выиграете дело!


г. Киев, ул. Крещатик,25, оф.30,
тел.:(044) 384-32-70, (094) 929-02-70, e-mail: office@advocates.tax