среда, 14 июня 2017 г.

Виселення неповнолітніх: на чиїй стороні ЗАКОН?


При певних обставинах цілком можна опинитися в такій ситуації, коли стикаєшся з питанням виселення з житлового приміщення. Це може трапитися на цілком законних підставах або з використанням шахрайських методів. В кожному випадку потрібно бути підготовленим як морально, так і юридично.
В даній статті розглядається все, що стосується виселення з житлового приміщення на законних, незаконних підставах, а також окремо висвітлимо питання про виселення неповнолітніх дітей.
На сам перед зазначимо, що норми законодавства та судова практика з питань виселення малолітніх або неповнолітніх дітей є досить суперечливою та залежить від конкретних обставин справи.

Основним законом, який регулює охорону дитинства в нашій державі, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої  резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
 Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Правочини, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до ч. 2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Тобто, законодавець забороняє вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.

Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо забезпечення дотримання житлових прав дитини», додавши до переліку питань, які розглядаються судом за обов'язкової участі органу опіки та піклування, питання виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання.
Документом передбачено, що частина четвертої статті 19 Сімейного кодексу України викладена у такій редакції: «4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, в тому числі виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання, або визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування».

Автори закону пояснили необхідність змін до Сімейного кодексу тим, що органи опіки та піклування ухиляються від участі у розгляді судом спорів щодо, в тому числі, місця проживання дитини, а як наслідок і від обов’язку надавати письмові висновки щодо розв’язання спору, посилаючись на відсутність прямої вказівки щодо участі у таких справах.

Комментариев нет:

Отправить комментарий