пятница, 16 июня 2017 г.

ТРУДОВОЙ КОДЕКС МОГУТ ПРИНЯТЬ ДО КОНЦА ИЮНЯ


Комитетом Верховной Рады Украины по вопросам социальной политики, занятости и пенсионного обеспечения была создана рабочая группа по доработке проекта Трудового кодекса Украины (законопроект № 1658) ко второму чтению.       
В течение 2015-2016 гг. указанной рабочей группой было проведено около 40 заседаний, на которых обрабатывались вопросы усовершенствования положений законопроекта № 1658, рассмотрено и принято решения по более 1700 предложениям.
В частности, отмечается, что законопроектом № 1658 вводится ненормированный рабочий день, который якобы дает право принуждать работников работать свыше 40 часов в неделю.
Однако в законопроекте № 1658 только приведено определение данного режима работы. В свою очередь устанавливается жесткое ограничение его применения. В случае если работник с ненормированным рабочим днем привлекается работодателем к работе сверх нормы рабочего времени систематически (дважды в течение месяца), такая работа уже будет считаться сверхурочной и должна оплачиваться в двойном размере в порядке, установленном законопроектом № 1658.           
Что касается увеличения продолжительности рабочего дня, то законопроектом № 1658 предусматривается, что нормальная продолжительность рабочего времени составляет 40 часов в неделю. Аналогичная норма установлена в ст. 50 действующего по состоянию на данный момент КЗоТ.           
Учитывая вышеизложенное, законопроектом № 1658 не предусматривается увеличение нормальной продолжительности рабочей недели, а потому и рабочего дня.
Законопроектом № 1658 предоставляется право работодателям контролировать исполнение работниками трудовых обязанностей, в т. ч. с использованием технических средств, что якобы может стать основой для существенного ограничения свободы и инструментом постоянного психологического давления на работников.    
Однако законопроектом № 1658 предусматривается право контролировать исполнение работниками трудовых обязанностей, в т. ч. с использованием технических средств, исключительно в случаях, когда это обусловлено особенностями производства. В свою очередь при осуществлении такого контроля не допускаются действия, которые унижают честь и достоинство или нарушают другие права работников. Работодатель будет нести ответственность за нарушение данных требований.        
Нужно также отметить, что действующее законодательство о труде не содержит запрета фиксации рабочего процесса с использованием технических средств. В связи с этим в условиях развития инфраструктуры рынка труда и трудовой деятельности работодатели в качестве производственной необходимости уже достаточно давно применяют технические средства на практике. Вместе с тем, учитывая отсутствие законодательного урегулирования применения технических средств, работодатели не несут ответственности при их использовании на любом производстве.    
Законопроектом № 1658 предоставляется право работодателю привлечь работника к ответственности, в частности уволить за разглашение коммерческой тайны, что якобы позволит скрыть низкий уровень оплаты труда, опасные условия труда и т. п.
Однако согласно ст. 505 Гражданского кодекса Украины коммерческая тайна - это информация, которая является секретной в том понимании, что она в целом или в определенной форме и совокупности ее составляющих является неизвестной и не является легкодоступной для лиц, которые, как правило, имеют дело с видом информации, к которому она относится, в связи с этим имеет коммерческую ценность и была предметом адекватных существующим обстоятельствам мер касательно сохранения ее секретности, принятых лицом, законно контролирующим данную информацию.   
Коммерческой тайной могут быть сведения технического, организационного, коммерческого, производственного и иного характера, за исключением тех, которые согласно закону не могут быть отнесены к коммерческой тайне.  
Следовательно работодатель не будет иметь права провозглашать коммерческой тайной те сведения, которые в соответствии с законом являются публичными и не представляют коммерческой тайны.


Юридическая помощь при:
• Восстановление на работе
• Взыскание заработной платы
• Взыскание компенсации за вынужденный прогул
• Изменении формулировки основания увольнения
Адвокатские услуги по трудовым спорам:
1. Консультация по трудовым спорам
2. Ознакомление с документами / материалами дела и правовой анализ ситуации (с выездом адвоката в суд для ознакомления)
3. Подготовка искового заявления в зависимости от ситуации (восстановление на работе, взыскание заработной платы, изменение причины увольнения и т.д.)
4. Составление процессуальных документов в суд в зависимости от ситуации (возражения на иск, заявления, ходатайства и т.д.)
5. Участие адвоката в судебном заседании по трудовом деле
6. Полное ведение трудового дела (подготовка всех документов, участие во всех судах, обжалование решений и т.д.)
7. Представление интересов в исполнительной службе по трудовом деле
Не теряйте времени, обратитесь к знатокам трудового права -
и вы обязательно выиграете дело!



Консультация адвоката бесплатна!
г. Киев, ул. Крещатик,25, оф.30,
тел.:(044) 384-32-70, (094) 929-02-70, e-mail: office@advocates.tax

четверг, 15 июня 2017 г.

Переважне право орендаря на укладання договору

Фабула судового акту: Поширений на практиці конфлікт, коли орендодавець комунального майна не хоче продовжувати орендні відносини та виселити орендаря, а орендар не хоче висилятись і всіляко намагається використати рятівні положення договору оренди та законів.
Так, сторонами був укладений договорі оренди, який закінчився, проте містив пункт, що «якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить письмово про припинення договірних відносин, договір оренди вважається продовженим на наступний календарний термін», тобто ще раз на 13 років.
Орендодавець не направив повідомлення про припинення договору оренду, в порядку передбаченому договором оренди, проте направив таке повідомлення після закінчення строку дії договору. Орендар добровільно нерухомість не повернув, і орендодавець звернувся із позовом про його виселення до суду. Суди першої, апеляційної, касаційної погодились із орендодавцем і прийшли до висновку, що подібний пункт договору оренди суперечить ч.2, ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 764 ЦК України та ч.2. ст. 284 ГК України. Згідно наведених положень законів повідомлення про припинення договірних відносин дійсно має бути направлено орендарю протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди.   
Несподівано на бік орендаря став ВСУ, який скасував всі рішення у справі і направив справу на новий розгляд. Проте, ВСУ не став підтверджувати законність спірного пункту договору оренди, а нагадав судам про переважне право наймача, передбачене ст. 777 ЦК України та ч. 3, ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна». Остання норма передбачає, що переважне право наймача на продовження орендних відносин може бути припинене лише за умови використання орендодавцем орендованого майна для власних потреб у майбутньому. При цьому орендодавець повинен  письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Звичайно цього зроблено не було.
Окрім цього ВСУ підкреслив, що сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. 
В цій справі судами не було взагалі враховано переважне право орендаря незважаючи на те, що в матеріалах справи міститься заява орендаря подана орендодавцю « в порядку реалізації переважного права на укладання договору оренди». 

ВСУ також підкреслив, що неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

среда, 14 июня 2017 г.

Виселення неповнолітніх: на чиїй стороні ЗАКОН?


При певних обставинах цілком можна опинитися в такій ситуації, коли стикаєшся з питанням виселення з житлового приміщення. Це може трапитися на цілком законних підставах або з використанням шахрайських методів. В кожному випадку потрібно бути підготовленим як морально, так і юридично.
В даній статті розглядається все, що стосується виселення з житлового приміщення на законних, незаконних підставах, а також окремо висвітлимо питання про виселення неповнолітніх дітей.
На сам перед зазначимо, що норми законодавства та судова практика з питань виселення малолітніх або неповнолітніх дітей є досить суперечливою та залежить від конкретних обставин справи.

Основним законом, який регулює охорону дитинства в нашій державі, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої  резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
 Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Правочини, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до ч. 2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Тобто, законодавець забороняє вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.

Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо забезпечення дотримання житлових прав дитини», додавши до переліку питань, які розглядаються судом за обов'язкової участі органу опіки та піклування, питання виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання.
Документом передбачено, що частина четвертої статті 19 Сімейного кодексу України викладена у такій редакції: «4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, в тому числі виселення або зняття дитини з реєстрації місця проживання, або визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування».

Автори закону пояснили необхідність змін до Сімейного кодексу тим, що органи опіки та піклування ухиляються від участі у розгляді судом спорів щодо, в тому числі, місця проживання дитини, а як наслідок і від обов’язку надавати письмові висновки щодо розв’язання спору, посилаючись на відсутність прямої вказівки щодо участі у таких справах.

УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ, ЯКІ ОБСТАВИНИ ПОВИНЕН ВСТАНОВИТИ СУД?

Відповідно до частини 5 статті 1224 Цивільного кодексу України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.           
Непоодинокими є звернення до суду спадкоємців, які вважають, що є підстави усунути від права на спадкування інших спадкоємців у зв’язку з їх ухиленням від надання допомоги померлому.

Так, до суду звернувся позивач, який вказував на те, що є спадкоємцем за заповітом після смерті батька та прийняв спадщину в установленому законом порядку, водночас позивач вважав, що його рідна сестра має бути усунута від права на спадкування, оскільки ухилялася від надання допомоги батькові, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані, умисно створювала конфліктні ситуації, принижувала честь і гідність батька, доводила його до такого стану, що він попадав в лікарню та боявся навіть заходити у власний будинок.        

В ході розгляду справи суд встановив, що померлий періодично хворів, однак доказів того, що за життя померлий потребував стороннього догляду суду представлено не було. Крім цього, позивач не надав доказів того, що спадкодавець звертався до відповідача за допомогою, а вона такої допомоги не надавала. Навпаки, відповідач та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що батько проживав разом з відповідачкою в одному будинку, був забезпечений всім необхідним, мав належний догляд, який у випадку її відсутності надавали члени її сім'ї, почувався добре, до смерті постійно співав у церковному хорі, відповідач не ухилялася від утримання, надання допомоги та догляду.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позивачем фактів, з якими закон пов’язує можливість усунення від права на спадкування. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.     

ВССУ відхилив касаційну скаргу позивача (ухвала від 15.05.2017 у справі № 440/48/16-ц).

Суд роз’яснив, що, виходячи зі змісту статті 1224 Цивільного кодексу України та відповідно до роз'яснень викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. 

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.     

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій.       

Таким чином, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.



Юристпо спадкуванню
Як оформити заповіт, чи можливо його оскаржити, визнати недійсним, як прийняти спадщину, - ми знайдемо відповіді на ці та багато інших питань, з якими стикається людина в процесі оформлення спадщини. Ми правильно оцінимо проблемну ситуацію і знайдемо швидке її вирішення.
Наші послуги:
• Консультування із спадкових питань;
• Досудове врегулювання спадкових спорів;
• Представництво інтересів клієнта перед третіми особами, в державних органах, в тому числі, в нотаріальних органах;
• Представництво в судових органах першої, апеляційної та касаційної інстанцій;
• Складання процесуальних документів (позовні заяви, скарги, клопотання, апеляційні та касаційні скарги, заяви, пояснення);
• Складання та направлення адвокатських та інших запитів.

Консультація адвоката безкоштовна!
м. Київ, вул. Хрещатик, 25



АДВОКАТ МОЖЕ ПРЕДСТАВЛЯТИ У СУДІ ЮРОСОБУ, З ЯКОЮ ВІН ПЕРЕБУВАЄ У ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ, ЛИШЕ НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ

Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу у відповідності до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Таке роз'яснення надали у Національній асоціації адвокатів України.  

Рада адвокатів України зазначає, що адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першій статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі акти Ради адвокатів України, не містять будь яких інших заборон для адвокатів щодо форм реалізації права на працю.      

Таким чином, представництво інтересів підприємства в судах особами, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та є найманими працівниками цього ж підприємства, можливе виключно на підставі договору про надання правової допомоги. 

У такому випадку представництво інтересів юридичної особи здійснюється на підставі договору про правову допомогу та не вважається виконанням працівником обов’язків, передбачених трудовим договором.