Фіктивні підприємства: висновок Верховного Суду України

Нещодавно, а саме 22.11.2016 року по справі № 826/11397/14 (№ в ЄДРСРУ 63283712)Верховний суд України підтвердив свою ж правову позицію щодо недійсності господарських операцій платника податку під час здійснення господарської діяльності з контрагентом, який має ознаки фіктивності.

22 листопада 2016 року Верховний Суд України ухвалив рішення у справі № 826/11397/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Укрмедсервіс» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішення по даній справі потребує особливої уваги і детального аналізу.

Суд зазначив, що оскільки відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, то договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

А тому здійснення господарської операції пов’язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталів.

Даний висновок цілком відповідає визначенню поняття «господарська операція», яке відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначається як дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Правова позиція ВСУ відповідає розумінню поняття «реальність», адже договір вважається укладеним не з моменту досягнення згоди, а з моменту передання відповідного майна. Відповідно до висновків, що містяться у листі ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11 договір та будь-який інший документ (накладна, рахунки тощо) має силу первинного документу лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також Верховний Суд не погодився із висновками суду апеляційної та касаційної інстанції щодо того, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути ігнорований.

Натомість ВСУ зазначив, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) з додатками, рахунків-фактур, податкових накладних, платіжних доручень, податкової звітності) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності вироку суду щодо фіктивності контрагента, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Але цей висновок є досить суперечливим, оскільки з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ (зокрема в справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»), платник податків не повинен нести відповідальність, а отже, не може бути позбавлений права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ за наслідки невиконання контрагентом його обов’язків.

А тому, вирішуючи подібні справи, суди також мають дотримуватися принципу індивідуальної відповідальності платника податків та справедливого балансу, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи практику ЄСПЛ у справах про визначення реальності господарських операцій, суди мають враховувати такі критерії, як наявність у платника податку, при здійсненні господарської діяльності,  розумної економічної мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту та  обґрунтованість (доцільність) господарської операції в межах економіко-соціальних відносин, а також взаємозв’язок між витратами  платника податків на придбання товарів/послуг, пов’язаних з його господарською діяльністю та наміром отримати в майбутньому економічну користь від придбаних активів.